Сьогодні ми вирішили звернутися до теми розколу в Організації Українських Націоналістів, який відбувся після вбивства в травні 1938 року радянським агентом Павлом Судоплатовим лідера ОУН полковника Євгена Коновальця. Коли одна частина організації, представлена старшим поколінням діячів і яка мала найбільший вплив на еміграції, згуртувалася довкола полковника Андрія Мельника. Друга частина – молоді радикали з Крайового проводу, які мали найбільший вплив на західно - українських землях, згуртувалися довкола Степана Бандери. В серпні 1939 року у Римі відбувся Другий Великий конгрес ОУН, де за відсутності лідерів “крайовиків”, які перебували в той час в польських тюрмах, головою організації обрано Андрія Мельника. Після падіння Польщі і виходу на волю “молоде крило” організації відмовилося визнати полковника Мельника своїм лідером, і в квітні 1941 року остаточно оформився розкол. На з’їзді в Кракові головою ОУН обрано Степана Бандеру, почалася боротьба та протистояння між “мельниківцями” та “бандерівцями”, що безсумнівно ослабило обидві організації.
А наш співрозмовник історик Олександр Кучерук, директор Наукової бібліотеки ім..О.Ольжича у Києві з яким розмовляв Назар Олійник.
(Запрошуємо прослухати аудіо-файл)
Матеріал підготував Назар Олійник