Вітаю Вас дорогі радіослухачі, сьогодні історична рубрика має розширений формат, а її темою є Волинська трагедія 1943 року, яка була найкривавішою сторінкою в історії польсько-українського конфлікту в роки ІІ світової війни. Цього року виповнилася 65 річниця з часу, коли 11 липня 1943 року загони УПА розпочали на Волині антипольську акцію внаслідок якої загинули тисячі поляків. Тема Волині є найбільш болючою у польсько-українських відносинах і довкола неї не вщухають суперечки польських та українських істориків, які по різному оцінюють причини, перебіг та характер   Волинських подій не лише літа 1943, а й загалом весь польсько-український конфлікт 40 років ХХ століття. Слід сказати, що польсько-українське протистояння на Волині розпочалося ще на початку 1943 року, а його апогеєм стала антипольська акція УПА в липні-серпні 1943 року.
Яна -Саме тому ми намагатимемося в нашій програмі представити різні точки зору та бачення українських та польських істориків подій на Волині.  До розмови ми запросили українських та польських істориків, які вважаються найкращими фахівцями з історії польсько-українського конфлікту. В першій частині нашої програми ви почуєте точку українських істориків щодо Волинської трагедії, а в другій частині програми слово візьмуть польські історики. Загалом сьогодні ми говоритимемо про причини Волинської трагедії та її історичний контекст.

Перший наш співрозмовник, український історик Володимир В’ятрович, директор Львівського відділення Інституту Національної Пам’яті, з яким розмовляв Назар Олійник

(Запрошуємо прослухати аудіо-файл)

Нагадаю це був історик Володимир В’ятрович

Ще одним нашим співрозмовником є професор Ігор Іллюшин зi Славістичного університету у Києві, з яким розмовляв Назар Олійник

(Запрошуємо прослухати аудіо-файл)

Це був історик Ігор Іллюшин, а до нашої історичної рубрики ми повернемося за мить, після невеликої паузи.


Нагадаю ви слухаєте рубрику “В дзеркалі історії” УСПР. В цій частині нашої програми Ви почуєте точку зору польських істориків щодо Волинської трагедії 1943 року та причин, які до неї призвели.

Перший наш співрозмовник професор Гжегож Мотика з Польської Академії Наук.

Отож чи був невідворотнім польсько-український конфлікт? Чи все ж таки можна було уникнути цього кровопролиття в якому гинули тисячі невинних людей?  

Напевно невідворотнім був польсько-український конфлікт як такий. Натомість він не мав набрати настільки кривавих та жахливих форм. Поляки та українці були розділені суперечкою щодо кордонів. В спрощені це виглядало так, що поляки та українці вважали, що Львів повинен належати або до Польщі або до майбутньої незалежної України. На це все накладалися образи з міжвоєнного періоду. Слід теж додати, що обидві сторони брали до уваги, що можливо за Львів буде точитися нова війна, так як це мало місце в 1918-1919 роках.
Натомість вирішальним тут було рішення, прийняте бандерівською фракцією ОУН, коли було вирішено негайно провести усунення всього польського населення зі всіх земель, які ОУН вважала українськими. Це рішення не до кінця зрозуміле, невідомо чи воно було прийняте волинським керівництвом ОУН та УПА чи це було рішення центрального проводу ОУН Б. Це рішення на Волині було рішенням про знищення всього цивільного польського населення. Після цього рішення почалися напади та атаки на польські села, та знищення багатьох польських місцевостей так би мовити до ноги.
Щоб продемонструвати, що ті образи та кривди з часу ІІ Речі Посполитої нічого не детермінували, то варто взяти хоча б приклад так званої першої УПА Тараса Бульби-Боровця, котра теж вела партизанську боротьбу з польською Армією Крайовою. Проте Бульба – Боровець відмовився проводити такого роду етнічну чистку щодо поляків, як це робили бандерівці.

Думаю Вам відома точка зору української сторони, що напади та ліквідаційні акції польського підпілля в 1942-1943 роках на Холмщині та Підляшші внаслідок, яких гинули: представники української інтелігенції, адміністрації, священники були свого роду каталізатором Волинських подій весни-літа 1943 року. Як Ви оцінюєте цю тезу?

Я знаю цю точку зору українців і вже роками з нею полемізую, та не погоджуюся з згаданим твердженням. На мою думку ми можемо говорити про зворотну кореляцію. Це скоріше те, що відбувалося на Волині вплинуло на ситуацію на Люблінщині та Замойщині. Зокрема інтенсифікувалися напади на українське населення на цих землях. Звичайно, що на Холмщині та Люблінщині відбувалися напади на українське цивільне населення, проте принаймні до травня 1943 року я не знайшов жодного документа, де б йшлося про знищене польським підпіллям село. Відбувалися лише поодинокі ліквідації окремих осіб. Однак відбувалися такого типу ліквідації і поляків, які здійснювало українське підпілля наприклад в 1941-42 роках.  Такого типу акції не могли мати великого впливу на загальні тенденції польсько-українського конфлікту. Лише напади та винищення цілих сіл свідчать про намір деполонізації чи деукраїнізації. На підставі моїх досліджень такого типу напад здійснений польським підпіллям мав місце лише в травні 1943 року, а отже в час коли Волинь вже палала.
Це не змінює того факту, що чимало мирних українських жителів на Люблінщині загинули від рук польських партизанських загонів. Особливо жорстокими були події березня 1944 року, коли спалено кілька десятків українських сіл. Проте це вже було після тих найбільших хвиль атак на Волині.

Нагадаю це був польський історик Гжегож Мотика

Ми теж попросили окреслити історичний контекст Волинської трагедії професора Гжегожа Грицюка з Вроцлавського університету, а також поцікавилися його думкою про твердження керівництва ОУН та УПА, що антипольська акція УПА на Волині була зумовлена вбивствами польським підпіллям українських діячів на Холмщині, Підляшшю та Замойщині

Якщо мова йде про цей потенціал неприязні та ворожості між польською та українською спільнотою, то немає сумніву, що у міжвоєнний період він наростав. Недбала національна польських урядів в поєднанню з проблемами суспільного та економічного характеру поза сумнівом сприяли поглибленню цього антагонізму. В свою чергу спільна недоля поляків та українців під радянською окупацією в 1939-1941 роках не сприяла усуненню цього антагонізму, а навпаки призвела до його загострення. Поза сумнівом був історичний підтекст польсько-українського конфлікту, проте схоже історичне підґрунтя було в польсько-білоруських відносинах і тут нічого подібного до подій на Волині не було.
У зв’язку з цим повинен був бути якийсь інший чинник – каталізатор, який призвів до цієї атаки на польське населення. Так як Ви вже згадали в бандерівській та упівській пропаганді для обґрунтування та виправдання антипольської акції на Волині,  подавалося, що ця акція була певною мірою зумовлена подіями на Підляшші та теренах східної Люблінщини. Проте на основі зібраних даних , можна сказати, що якщо там і відбувалися, якісь акції проти українців, то вони були скеровані в першу чергу проти окремих представників адміністрації та українського суспільного життя, чи теж це були акції проти поодиноких українських поліцаїв. До весни 1943 року та навіть до весни 1944 року тут не було масових антиукраїнських акцій в яких би гинули десятки чи сотні людей.
Звичайно було декілька нападів на українське мирне населення, але це було пов’язано з німецьким поселенським планом на Замойщині,  згідно з яким села, де проживали німецькі колоністи оточувалося селами, де поселяли українців, які на думку німців були значно лояльнішими до них ніж поляки. І під час польських партизанських акцій доходило до обстрілів українських сіл.
На мою думку твердження про те, що події на Волині були якоюсь мірою зумовлені тими випадками на Люблінщині та Холмщині було зроблені так би мовити заднім числом і не можуть служити виправданням антипольської акції УПА на Волині. Ця акція на Волині в 1943 році була усвідомленою та запланованою частиною керівництва ОУН. Достатньо буде придивитися до оунівської пропаганди та публіцистики, і побачити, що ті пояснення і справа Холмщини та Люблінщини з’являються постфактум в  1943 році, а найбільше про це мова йде лише 1944 році. Тому на мою думку причинно-наслідкового зв’язку між подіями на Холмщині та Люблінщині в 1942 році з одного боку та подіями літа 1943 року на Волині просто немає.

Нагадаю нашим співрозмовником був польський історик з Вроцлава Гжегож Грицюк.

Наступної суботи наша історична рубрика теж вийде в ефір у розширеному форматі і це буде продовження теми про Волинську трагедію 1943 року.

(Запрошуємо прослухати аудіо-файл)

Матеріал підготував Назар Олійник