Сьогодні пропонуємо вашій увазі розмову про дослідження над сучасною польсько-українською історією, шанси на створення спільного, польсько-українського підручника до навчання історі, а також про те, чи українська тематика – це для молодих польських істориків – цікавий дослідний матеріал. Нашим гостем є історик - Ґжеґож Мотика з Інституту Політичних студій Польської академії наук.
Перше запитання стосується, власне, стану досліджень найновішої польсько-української історії:
Ґжеґож Мотика: На мій погляд, після 1989 року, всупереч багатьом голосам публіцистів, все таки, дуже багато вдалося зробити у дослідженні польсько-українських взаємовідносин. Якщо ми порівняємо ситуацію, яку маємо на даний час, і те, з чим історики починали свою роботу, саме, після періоду комунізму - докладно побачимо, як багато справ вдалося зачепити. У мене тут на увазі десятки книжок та сотні наукових статей на тему польсько-українських стосунків. Причому обговорювалися в основному ці найболючіші теми, питання, які викликають найбільше емоцій і контроверз. Ідеться про події з періоду ІІ світової війни, такі як антипольські акції УПА, злочини скоєні українськими націоналістами на Волині, як також справа польської відплати, переселення українців у ході акції «Вісла». Окремі дослідження стосуються польсько-української війни з 1918-1919 років. Отже, на мій погляд, цей доробок не такий вже й скромний, особливо, якщо ми порівнюватимемо з надбаннями, котрі стосуються досліджень інших фрагментів польської історії. Ось наприклад, на мою думку, протягом останніх 20-и років дуже занедбано дослідження в справі німецьких репресій супроти поляків, і тут доробок польської історіографії буде значно скромнішим, ніж те, що зроблено у питанні польсько-української історії.
На початку поточного року багато емоцій викликав той факт, що Польща й Німеччина мають опрацювати спільний підручник до навчання історії. Міністри освіти Польщі та Німеччини уклали відповіднє порозуміння, історики приступили до праці. Підручник має стати таким перший кроком до боротьби зі стереотипами. Завдяки ньому - німецькі учні довідаються про болісні картини польської історії. І навпаки. Перший том цього польсько-німецького підручника має бути готовий через три роки. А як ви оцінюєте переспективи створення польсько-українського підручника історії?
Ґ. М.: Рішення щодо створення спільного підручника – завжди буде політичним рішенням. Тим паче, що, особливо в Україні, Міністерство освіти вельми уважно контролює питання шкільних підручників. Отже, тут обидва міністерства мусили б укласти відповіднє порозуміння в цій справі, а тоді, гадаю, – такий підручник можна б створити. Це не означає однак, що в деяких фрагментах отой польсько-український підручник не викликав би контроверз і застережень. Це особливо стосується тих питань, про які я згадав раніше, тобто польсько-української війни, ситуації української нацменшості в період ІІ Річпосполитої, і передусім Волині, у Східній Галичині, виникла б ціла низка контроверз, позаяк у цих питаннях позиції польських та українських істориків часто розходяться. Іноді - позиції діаметрально різні. Отже, тут напевно дуже важко було б записати ці фрагменти в такій скороченій формі, яка була б легкою для педагогічного переказу.
Чи українська тематика – це цікавий дослідний матеріал для молодих польських істориків?
Ґ.М.: Ви знаєте, дуже важко відповісти на таке запитяння, позаяк спершу треба було б відповісти на питання - чи взагалі молодь цікавиться історією. І я сміливо можу стверджувати, що історія, окрім якихось таких показних подій – не є особливо популярним напрямом навчання у вузах. Примаймні у мене таке враження. Але, коли говорити про молодих дослідників, які професійно займаються історією –справи не такі вже й погані. Річ однак у тому, що польська наука потерпає від недостатнього фінансування, відчуває брак грошей на дослдіження. Правду кажучи, засоби, які отримує польська наука – просто надзвичайно скромні. Вони призначені лише на існування, виживання наукових установ, а не на те, щоб займатися справжньою дослідною роботою. Досить порівняти гроші на дослідження, які знаходяться в розпорядженні Комітету наукових досліджень - із фінансовими можливостями Інституту національної пам’яті. Інститут національної пам’яті має значно більші фінансові засоби тому, що в цьому зацікавлені польські політики. Натомість, що стосується академічного простору – Польської академії наук – це не викликає їхнього зацікавлення, позаяк це такий простір діяльності від них незалежний. Очевидно, така ситуація має свої переваги, але водночас відчутно впливає на фінансові можливості.
А над чим ви зараз працюєте?
Ґ.М.: О, тут у мене кілька проектів – детально про них говорити не хочу. На даний час я закінчую роботу над маленькою книжкою. Це такі записки, раніше - не використані, з історії Бєщадів. Я хотів би ще написати малу книжечку, яка стосувалася б таких вибраних справ з історії Бєщадів - смерті Сьвєрчевського, дяльності УПА, чи відділів польського підпілля в цьому регіоні. Але це буде невеличка річ.
Гостем Української служби Польського радіо був історик Ґжеґож Мотика з Інституту Політичних студій Польської академії наук.
лідія іванюх